на головну    

Договір дарування: новели правового регулювання

Ю.Анохін

студент 4 курсу

E-mail: contragent@yandex.ru

“З проголошенням незалежності України пов’язується прогресивний розвиток українського суспільства, усіх сфер його життєдіяльності, зокрема сфери права. При цьому здійснення процесів демократичної трансформації суспільства, ефективна реалізація політично продекларованих і конституційно закріплених цілей правового розвитку незалежної України стають неможливими без сучасного науково-теоретичного забезпечення, виходу теорії і соціальної практики за межі методу спроб та помилок.”[1]

Становлення в Україні розвинутого громадянського суспільства та побудова суверенної, демократичної, правової, соціальної держави, яка повинна служити суспільству і людині, тісно пов’язані з розвитком приватного права, можливістю цивільно-правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Прийняття нового Цивільного кодексу України, проект якого винесений на третє читання[2], є безперечно  необхідною і невідкладною умовою для становлення в нашій державі демократичного, громадянського суспільства, пріоритетом в якому слугуватиме Людина, її права та свободи.  

    “Історичний досвід переконливо доводить надзвичайну роль таких цивільно-правових кодифікацій не тільки для розвитку громадянського суспільства в цілому. Цивільні кодекси виконують роль стабілізатора суспільства, економічної інтеграції та системоутворюючого елемента всієї правової системи. Прийняті в Європі у ХІХ столітті Французький цивільний кодекс (відомий у світі як “Кодекс Наполеона”) та Німецьке цивільне укладення відіграли велику роль в утвердженні принципів європейських революцій, у створенні сучасного вільного європейського суспільства, в розвиткові вільного підприємництва. Вони, як виявилося, несли в собі ше й велику стабілізуючу силу. Взяти, наприклад, Францію, де Цивільний кодекс 1804 року діє і до сьогодні. Це забезпечило правонаступництво суспільного життя та правового розвитку Франції, незважаючи на численні революції та перевороти протягом всього цього періоду. Доведено, що цивільне право Франції зберегло необхідну для суспільства стабільність та найважливіші юридичні завоювання Великої революції 1789—1799 років.

У цивільних кодексах закладено також могутній потенціал економічної інтеграції держав. Можна стверджувати, що підгрунтям сучасного Європейського Союзу були саме цивільно-правові кодифікації ХІХ та ХХ століть. Сьогодні ведеться велика робота над гармонізацією цивільного права в рамках Євросоюзу. Окремі європейські країни переглядають кодифікації приватного права. яскравим прикладом цього є реформа цивільного права в Нідерландах, що триває вже майже 50 років, результатом якої стала модернізація цивільного права. На порозі проведення такої реформи стоїть Німеччина. До європейського порядку денного внесено питання про створення Єдиного Цивільного кодексу Європи. Реалізація цього проекту в наступному столітті змінить обличчя світу.

      У країнах, що утворилися після розпаду СРСР, відразу ж розпочалися кодифікаційні роботи в галузі цивільного права. Росія — одна із перших країн, що прийняла новий Цивільний кодекс (частина I — 1994 р.; частина II — 1995 р.). У Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, Грузії також прийнято нові цивільні кодекси як єдині кодифікаційні акти для всієї сфери майнових та особистих немайнових відносин.”[3]

Розвиток вільних економічних (ринкових) відносин в Україні обумовлює потребу у теоретичній розробці “найбільш доцільної та адекватної”[4] форми опосередкування таких відносин – цивільно-правових договорів. Серед інших, особливе становище у системі договорів про передачу майна у власність посідає договір дарування. У Проекті ЦК даному договору присвячено 19 статей [784(765) – 802(783)] виділених в окрему главу №54. Новелами для договору дарування порівняно з кодексом 1963 року у Проекті є : як реальність, так і консенсуальність договору; визначення прав і обов’язків сторін; зазначення умови в договорі; припинення (скасування) договору дарування; поняття пожертви; тощо. Аналізу правової природи дарування, договору дарування, його ознак за Проектом ЦК й присвячена ця праця.

  Правова природа дарування.

Характеристика дарування.

Розвиток інституту дарування.

Віднесення дарування до односторонніх угод.

Договір дарування.

        Недостатня врегульованість відносин з приводу безоплатної передачі майна у власність у чинному Цивільному кодексі УРСР є, очевидно, результатом недооцінки законодавцем та вітчизняною наукою цивільного права важливості правового інституту дарування.

    Така «непопулярність» дарування як об’єкту наукових досліджень, зумовлюється, насамперед, маловживаністю (поширення, як правило, у сімейних, родинних відносинах)[5], безоплатністю - невідповідністю принципу еквівалентності в цивільному праві (односторонній рух вартості від дарівника до обдарованого)[6], постійним недотриманням як простої письмової, так і нотаріальної форми договору (що, безперечно, є наслідком звичаєвого (побутового) порядку відчуження майна на користь інших осіб).

        Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалось в період республіки (V-I ст.до н.е.). Хоча тут воно розглядалось радше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянків дарунку, якщо вони здійснювались у формі стипуляції, тоді можна було б угледіти елементи консенсуальності угоди – договору. Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування закладена у творах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Мейера Д.І., Шершеневича Г.Ф., Грімма Д.Д., Дністрянського Станіслава[7]. Цікаво, що дані автори по-різному розглядали дарування і його місце в системі цивільного права. Так, наприклад, Д.І. Мейер та Д.Д. Грімм інститут дарування розміщали у загальній частині, хоча перший відносив дарування до розділу «майнові права» (зокрема, як  спосіб набуття майнового права), а інший – у контексті римського приватного права, взагалі виділяв особливе (курсив Авт.) «вчення про дарування» при загальних положеннях про угоди.

        Розлянемо детальніше причини віднесення дарування як до способу набуття майнових прав, так і до односторонніх угод.

1. Д.І.Мейер відносив категорію “майнове право”[8] до числа об’єктів цивільних прав (що у світлі Проекту ЦК порушує складне теоретичне питання стосовно поняття об’єкту зобов’язання[9]). Відповідно, дарування виступає як спосіб “відчуження права”[10] (конструкція переходу не речі, а права на неї). Для дарування  характерними є такі риси :

Дарівник позбавляється якого-небудь майнового права при житті (дарування на випадок смерті Мейер вважав звичайним заповітом). Немає необхідності, щоб відчуження права з його набуттям були рівноцінними для контрагентів : “подароване” майнове право може бути “більш важливе” для особи обдарованої, ніж для дарівника – потребується лише сам факт відчуження. Обдарована особа набуває право, якого у неї перед цим не було – вона збагачується. Без набуття права, без розширення сфери майнових прав особи – немає й дарування. Дарування представляє собою безеквівалентне набуття права однією особою внаслідок його відчуження  іншою.

2. Основною причиною віднесення дарування до односторонніх угод слугувала сама наявність у римському праві інституту дарування на випадок смерті (одностороннє волевиявлення дарівника). Д.Д.Грімм зазначав: «Питання про місце вчення про дарування (donatio) в системі римського права до цієї пори вирішується по-різному. Одні вчені викладають це вчення в загальній частині, інші включають його у зобов’язальне право. Без сумніву одне, що вчення про дарування має досить загальне значення, що значна кількість різноманітних юридичних угод можуть слугувати засобом для надання  однією особою безоплатної користі (вигоди) іншій, що дарування може бути здійснено не тільки у формі обіцянки подарунку, але й шляхом безпосередньої передачі подарунку (дарунку, дару) однією особою іншій, що дарування зустрічається не тільки inter vivos (серед живих – Авт.), а й  mortis causa (з приводу смерті – Авт.); у зв’язку з усім цим пропонується викласти основні начала дарування у зв’язку з загальним вченням про юридичні угоди[11]».

    Дарування Д.Д. Грімм розрізняв у широкому і вузькому розумінні. Даруванням в широкому розумінні він називав будь-яке надання («доставление») особою безоплатної користі (вигоди) іншій, оскільки це здійснюється по добрій волі без будь-якого  обов’язку, хоча б навіть це не призвело за собою зменшення майна дарівника.   Дарування ж у вузькому розумінні – таке добровільне надання безоплатної («безвозмездной») користі (вигоди) однією особою іншій,  яке передбачає  зменшення власного майна дарівника[12]. Різниця між широким та вузьким розумінням дарування полягає в тому, що в римському праві обмеження стосувались лише дарування у вузькому розумінні (обмеження свободи дарування  між подружжям).

    Дарування у римському приватному праві передбачалось у формах :

А) Dando - дарівник безпосередньо передає які-небудь об’єкти або встановлює які-небудь речові права, наприклад узуфрукт на користь обдарованого.

В) Promittendo -  дарівник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдарованого.

С) Liberando - дарівник прощає обдарованому борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдарованого.

    Як особливі види дарування передбачались:

А) Donatio remuneratoria - дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя ). 

В) Donatio sub modo - дарування з покладенням на обдарованого обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарівнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).

С) Дарування всього майна або його частини. Використання дарівником у майбутньому частини від подарованого (цесія зі сторони обдарованого стосовно дарівника). Таке дарування не створює універсального правонаступництва[13].

    Для того, щоб з’ясувати належність дарування до односторонніх угод чи до договорів на наш погляд необхідно відповісти на запитання : яка фактична дія (завершена) у процесі здійснення дарування є більш юридично значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків для сторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження своїм майном і перехід права власності на це майно від однієї особи до іншої) – дії (правомірні) дарівника по безоплатному відчуженню майна чи дії обдарованого по прийняттю дарунку (майна у власність), іншими словами – що визнати юридичним фактом – сам факт безоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим ? Відповідь на це запитання має важливе практичне значення : для визначення моменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна.

            Використовуючи теорію «юридичного складу» О.А. Красавчикова[14] акт вчинення дарування слід розглядати як “складний юридичний склад («сложный юридический состав») – сукупність фактів, між якими існує пряма залежність[15]”. Необхідність прийняття дарунку обдарованим є завершальною цеглиною у конструкції дарування, що і визначає його зобов’язальний (договірний) характер[16]. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується[17].

    Прибічник договірного характеру дарування Г.Ф. Шершеневич вказував: “Дарування – це угода, що грунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарівника. До прийняття пропонованого дарунку особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором[18]”. Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдарованого перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди[19]. Немає згоди обдарованого на отримання дару, або немає бажання дарівника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування. Іншими словами, “… зобов’язально-правовий договір дарування має нетиповий зміст: він не передбачає обов’язка дарівника здійснити виконання, а лише як угоду про безоплатність супроджує акт надання речі обдарованому… В цьому випадку треба розрізняти угоду між дарівником і обдарованим про безоплатність надання і безпосередньо…акт надання[20]”.

Таким чином, ми з’ясували договірну природу інституту дарування у цивільному праві.

Договір дарування.

Поняття та ознаки договору дарування.

Зазначення умови в договорі.

Сторони та предмет договору дарування.

Форма договору дарування.

За договором дарування одна сторона (дарiвник) передає або зобов'язується передати у майбутньому iншiй сторонi (обдарованому) безоплатно майно у власнiсть. [п.1. Статті 784 (765) Проекту ЦК.]

       Визначення поняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, які потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення “відносної” важливості даного блоку суспільних відносин.

       Для ілюстрації неоднозначності понять договору дарування, вкажемо на деякі з них.

       Відповідно до § 938 Книги загальних цивільних законів[21] “договір, у якому залишається комусь безоплатно якась річ, називається даруванням” (“даровизною”).  

       § 516 Німецького цивільного уложення визначає дарування як надання (“предоставление”) майна, завдяки якому (наданню) одна особа (дарівник) збагачує за рахунок свого майна іншу особу (обдарованого), при цьому сторони згідні в тому, що надання здійснюється безоплатно. Дарування є безоплатним наданням, яке має місце серед людей при їх житті, і вчиняється у формі договору[22].

            Поняття договору дарування це формальне закріплення форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об’єктом зобов’язання є власне “форма передачі майна за договором дарування[23]”. Так, згідно ст.572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у Проекті ЦК України (безпосередньої передачі речі [dando] та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність [prommitendo]), передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов’язку [liberando][24]. Ця  остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і на нашу думку позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов’язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов’язання слід вважати двосторонньою угодою (договором), оскільки “презюмується, що для її вчинення потрібне досягнення згоди між кредитором і боржником[25]”.

            Поряд з вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також :

Відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб).

Передачу майнового права (вимоги, іпотеки)[26].

Внесення коштів батьками у кредитні установи на ім’я дітей.

Відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них.

Нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу та ін.[27]

Основним критерієм, за яким слід відрізняти договір дарування від усіх інших безоплатних надань, є вид правовідносин, з приводу яких виникають права і обов’язки сторін. Так, “не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів[28]”, тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і.т.д.

Вважаємо, що множинність форм здійснення дарівних дій не обов’язково повинна міститися у диспозиції норми, оскільки для визнання договору дарування необхідна сама безоплатність переходу майна або майнових прав та згода сторін на вчинення  дарування.

Конструкція, зафіксована у Проекті передбачає можливість як реального, так і консенсуального договору дарування[29]. Це, безперечно буде новелою нашого законодавства, оскільки в радянський період консенсуальний договір дарування вважався неприпустимим з точки зору моралі[30], бо в такому випадку обдарований мав би право вимагати у примусовому порядку повернення дару. Право власностi на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, вiн вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про його вiдхилення.  Прийняття документiв, якi посвiдчують право власностi на рiч, iнших документiв, якi посвiдчують належнiсть дарiвниковi предмета договору дарування, або символiв речi (ключiв, макетiв тощо) вважається прийняттям дарунка (ст. 789 (770) Проекту ЦК).

За Цивільним кодексом 1963 року договір дарування передбачається як односторонній, реальний, безвідплатний, пов’язаний з переходом права власності від однієї особи до  іншої, тобто направлений на відчуження майна[31].

За  Проектом  ЦК  договір  дарування можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консенсуальний, безвідплатний, безумовний.  Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір дарування відрізняється від договорів  про передачу майна у власність, це його безоплатність. Безоплатність дарування, фактично – це відсутність зустрічної еквівалентної вимоги. Німецький вчений Вальтер Шенрат слушно зауважує, що договір дарування виступає антиподом договору купівлі -продажу: «Завдяки даруванню, так як і при купівлі-продажу, остаточно  передається право власності або інше майнове право від однієї особи до іншої – тільки без зустрічного задоволення[32]». Заперечував можливість будь-яких зустрічних  дій з боку обдарованого Новицький І.Б. – він вказував, що «… зі всіх безвідплатних угод виділяється дарування. Дарівник не тільки не отримує майнового еквіваленту, але й його власне майно так, чи інакше, в більшій чи меншій мірі зменшується внаслідок дарування. Вчинення обдарованим будь-яких майнових надань на користь дарівника  з приводу чи у зв’язку з даруванням (або прийняття на себе, обдарованим зобовязання такого змісту) позбавляє угоду якості дарчого договору[33]”.

Одначе, неправильно було б розуміти безоплатність договору дарування буквально, оскільки дарівник як власник майна вправі вимагати певного еквіваленту за надане майно[34]. Даний еквівалент, звичайно, є умовним (якщо під даруванням, не хочуть приховати договір купівлі-продажу з порушенням прав третіх осіб[35]), хоча  зазначення умови в договорі є гарантією вільного розпорядження власником своїм майном.

Зазначення умови в договорі дарування відоме було ще у римському праві. Стосовно безвідплатних розпоряджень майном існував інститут наказу (modus), про який вже згадувалося, коли мова йшла про форму вчинення дарування donatio sub modo - дарування з покладенням на обдарованого обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарівнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою). Зміст modus або наказу полягав у тому, що на особу, на користь якої вчинялось дарування, покладався обовязок виконати що-небудь (наприклад, даруючи сад, наказати в певні дні дозволяти іншим людям прогулюватись ним). Метою наказу було задоволення бажання дарівника як праворозпорядчої особи. Невиконання наказу не зупиняло юридичний ефект угоди, а лише давало право на подання позову про виконання умови або про припинення договору і повернення дарунку[36].

За загальним правилом, відповідно до п.2 ст.784(765) Проекту ЦК договiр не є даруванням, якщо обдарований зобов'язується при цьому вчинити на користь дарiвника будь-яку дiю майнового або немайнового змiсту. Винятки з цього правила становлять статті 790(771)-794(775) Проекту ЦК. Згідно ст. 790 (771) сторони можуть укласти договiр дарування з умовою передання майна обдарованому при настаннi певного строку (термiну) або вiдкладальної обставини. Якщо до настання умови, визначеної в договорi, помре дарiвник або обдарований, договiр дарування припиняється. У разi настання строку (термiну) або вiдкладальної обставини обдарований має право зажадати передання йому дарунка, який визначений у договорi дарування.  Якщо дарiвник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься вiд виконання свого обов'язку, обдарований має право на примусове витребування вiдповiдної речi або компенсацiю її вартостi.

Окрім цього, на обдарованого може бути покладений обов'язок вчинити певну дiю майнового змiсту або утриматися вiд її вчинення на користь третьої особи (передати грошову суму чи iнше майно у власнiсть, сплачувати грошову ренту, надати право довiчного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати вiд обдарованого виконання покладеного на нього обов'язку має право дарiвник, а в разi його смертi, визнання безвiсно вiдсутнiм чи недiєздатним - особа, на користь якої має бути виконаний цей обов'язок. У разi ухилення обдарованого вiд виконання обов'язку на користь третьої особи дарiвник має право вимагати розiрвання договору i повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, -  компенсацiї  його вартостi (Стаття 794 (775) Проекту ЦК).

    Сторонами у договорi дарування можуть бути фiзичнi особи, юридичнi особи, держава Україна, Автономна Республiка Крим, територiальнi громади. [п.1 Статті 786 (767). Проекту ЦК]

     Сторонами у договорі дарування виступають дарівник та обдарований.Укладення договорів дарування громадянами повинно здійснюватись з дотриманням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Окрім того, п. 2 ст. 786(767) Проекту закріплює додаткову гарантію захисту осіб, які перебувають під опікою або не досягли віку для повного рівня дієздатності - батьки (усиновлювачi), опiкуни не мають права дарувати майно дiтей та пiдопiчних.

      Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї спеціальної дієздатності [п. 3 ст. 786(767) Проекту] - договiр дарування мiж юридичними особами, якi займаються пiдприємницькою дiяльнiстю, не допускається, якщо право дарування прямо не передбачене у статутi дарiвника[37]. Однак це не стосується права таких юридичних осiб робити пожертви, вiдповiдно до статтi 800 Проекту ЦК. Вiд iменi дарiвника договiр дарування може бути укладений його представником. А доручення на укладення договору дарування, в якому не зазначено iменi обдарованого, є недiйсним.

Обов’язки дарівника:

передати майно у власність при обіцянці дарування (п.1 ст.784 (765)

повідомити про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдарованого (п.1 ст.787 (768)

відшкодувати шкоду при її настанні (п.2 ст.787 (768)

Права дарівника:

скасувати дарування до вручення речі обдарованому, якщо ця річ була передана через органи транспорту, зв’язку або через іншу особу (п.2 ст.789 (770)

відмовитися від виконання обов’язку передати дарунок, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ст. 791 (772)

вимагати від обдарованого  виконання покладеного нього обов’язку на користь третьої особи (п.2 ст.793 (774)

вимагати розірвати договір і повернути дарунок (ст. 794 (775)

вимагати вiдшкодування йому витрат, якi вiн мусив здiйснити у зв'язку з поверненням дарунка, i компенсацiї моральної шкоди (ст. 795 (776))

зажадати скасування договору дарування нерухомих речей чи iншого особливо цiнного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власностi дарiвника, його батькiв, дружини (чоловiка) та дiтей (п.1 ст. 796 (777)

зажадати скасування договору дарування, якщо дарунок представляє для нього велику немайнову цiннiсть, а обдарований створює загрозу її безповоротної втрати (п.2 ст. 796 (777)

зажадати скасування договору дарування, якщо через недбале ставлення обдарованого до речi, що становить iсторичну, наукову, культурну цiннiсть, ця рiч може бути знищена або iстотно пошкоджена (п.3 ст. 796 (777)

 Права обдарованого:

 зажадати передання йому  дарунку у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини (п.1 ст. 792 (773)

у випадку, якщо дарiвник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься вiд виконання свого обов'язку, обдарований має право на примусове витребування вiдповiдної речi або компенсацiю її вартостi (п.2 ст. 792 (773)

право в будь-який момент односторонньо вiдмовитися вiд договору дарування i повернути рiч, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберiгання (п.3 ст. 792 (773).

Предметом договору дарування може бути будь-яке майно (як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. Згідно ст. 785 (766) Проекту дарунком можуть бути рухомi речi, в тому числi грошi та цiннi папери, а також нерухомi речi. Дарунком можуть бути також майновi права, якими уже володiє дарiвник, а також тi, якi можуть виникнути у нього у зв'язку iз здiйсненням права iнтелектуальної власностi, та iншi права.

        При даруванні слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на окремі види майна (наприклад, вогнепальна зброя). Усна форма договору за Проектом передбачена для дарування речей особистого користування та побутового призначення. Письмово укладається договір дарування майнового права та договiр дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. У разi недодержання форми такi договори є недiйсними. Договiр дарування нерухомої речi укладається письмово i посвiдчується нотарiусом. Договiр дарування рухомих речей, якi мають особливу цiннiсть, укладається письмово. Передання такої речi за усним договором визнається правомiрним, якщо судом не буде встановлено незаконностi заволодiння нею з боку обдарованого. Договiр дарування валютних цiнностей на суму, яка перевищує десятикратний розмiр доходу, що не оподатковується, укладається письмово i посвiдчується нотарiусом (ст. 788 (769) Проекту ЦК).

            З укладенням договору дарування фактично припиняється юридичний зв’язок між сторонами.

            Договір дарування також може бути скасовано. Цікаво звернутись до витоків повернення дарунку. За загальним правилом дар поверненню у римському праві не підлягав[38]. Винятки з цього правила були стосовно грубої невдячності обдарованого (грубі словесні образи, заподіяння фізичної чи моральної шкоди, невиконаний наказ – modus). В таких випадках “ображена” особа зверталась в суд з позовом про розірвання договору та повернення дару. Право повернення дарунку взагалі не допускалось, якщо цей обдарований врятував життя дарівника  чи зробив йому значну послугу. Надзвичайно широкий перелік підстав “відкличності” договору дарування подані у Книзі загальних цивільних законів (при загальній презумпії “невідкличності даровизни”):

1.скрутне становище дарівника

2.невдячність обдарованого

3.дарунок з майна, необхідного для обов’язкового (законного) утримання

4.дарунок входить в обов’язкову частку у спадковій масі

5.якщо договір укладений шляхом “підступу” (обману)

6.для народжених дітей після смерті батька-дарівника, і які потрапили у скрутне становище.[Др.Станіслав Дністрянський Вказ.праця С.273-276]

У статті 796 (777) Проекту ЦК поданий перелік підстав, які дають дарівнику право зажадати скасування договору дарування:

1. нерухомих речей чи iншого особливо цiнного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власностi дарiвника, його батькiв, дружини (чоловiка) та дiтей.

2. якщо дарунок представляє для нього велику немайнову цiннiсть, а обдарований створює загрозу її безповоротної втрати.

3. якщо через недбале ставлення обдарованого до речi, що становить iсторичну, наукову, культурну цiннiсть, ця рiч може бути знищена або iстотно пошкоджена.

    У разi скасування договору дарування дарiвниковi повертається дарунок у натурi. На вимоги про скасування договору дарування застосовується позовна давнiсть в один рiк.

            Окремо у главі, присвяченій договору дарування стоїть інститут пожертви. Пожертвою визнається дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цiнних паперiв. Договiр про пожертву укладається у формi, визначеній для укладення договору дарування. Пожертвувач має право контролювати використання пожертви вiдповiдно до обумовленої мети. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати скасування договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

Договiр про пожертву вважається укладеним з моменту її прийняття.

на головну                                                                               на початок